Залишити
відгук
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline

Поради логопеда

logo

                         ПРОБЛЕМИ З МОВЛЕННЯМ?
                             Подбаймо про мотиви

     Переважна більшість сучасних дошкільнят мають проблеми мовленнєвого розвитку. Причому йдеться не лише про логопедичні порушення, а загалом про відсутність у дітей бажання розлого й чітко висловлюватися і зведення комунікації до простих діалогів у повсякденній діяльності. Тому саме на мотивацію мовлення дітей слід звернути увагу педагогам. Як виявити, чи є у вихованців потреба у мовленнєвому спілкуванні, що їх мотивує до говоріння, та як формувати мовленнєві мотиви, читайте нижче.

        ЩО МАЄ ЗНАТИ ВИХОВАТЕЛЬ ПРО МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ?
     Дитяче мовлення традиційно розглядають як мовленнєву діяльність, виокремлюючи її різновиди: комунікативно-мовленнєву й навчально-мовленнєву. Водночас психолінгвістичні дослі¬дження останніх двадцяти років переконливо доводять багатовимірність мовленнєвого фено¬мена (Л.Веккер, Н.Каліна, О.Леонтьєв, І.Рум’янцева, Т. Яценко та ін.). Мовлення почали розглядати в різних системах координат: як процес, як діяль¬ність, як компетенцію, як властивість (компетент¬ність), як поведінку тощо. Отже, постала потреба в урахуванні багатоманітності мовленнєвих про¬явів та їх своєрідності під час діагностики й роз¬витку мовлення дошкільнят.
Мовленнєва діяльність є найвищою ціле¬спрямованою формою мовленнєвої активності особистості, самодостатньою, самоцінною, са¬мостійною діяльністю. Вона складається з сукуп-ності мовленнєвих дій (умінь), які виконуються за допомогою мовленнєвих операцій (навичок). “Запускаються” мовленнєві дії та мовленнєві операції механізмами мовлення.
Як же твориться мовлення?                                                                                                                                                                                                  

Етапи породження мовлення:
1. Виникнення мотиву висловлювання.
2. Виникнення інтенції (задуму).
3. Цілеутворення.
4. Внутрішнє програмування фраз і висловлювань.
5. Граматичне структурування фраз і висловлювань.
6. Відбір артикулем і озвучування висловлювання.
      Ці структурні й організаційні компоненти мов¬леннєвої діяльності можна використовувати як критерії для діагностики мовлення дітей. Зробити такий аналіз педагогові не складно, а користь він дає значну.
     Своєчасно (на початку кожного навчального року) проведена діагностика дає вихователю можли¬вість коректно здійснювати щоденну роботу. По- перше, скласти уявлення про стан розвитку в дітей мотивів мовлення, його інтенцій, здатності визначати мету висловлювання, програмувати його та граматично структурувати свої внутрішні задуми. По-друге, відштовхуючись від виявленого в проце¬сі діагностики рівня розвиненості мовлення дітей, ефективно організовувати їхню мовленнєву діяльність. По-третє, уникати своєрідного “тупцювання на місці”, тобто роботи над тими мовленнєвими вміннями і навичками, якими діти вже володіють. Розглянемо послідовність такого обстеження.

           ДІАГНОСТИКА МОТИВІВ МОВЛЕННЯ
      Вивчення мовленнєвої діяльності старших до¬шкільнят доцільно починати з діагностики стану розвиненості мовленнєвих мотивів як найглибшого початкового моменту формування висловлювання. Мотив зазвичай зумовлений бажанням
донести свою думку до інших людей.
       КРОК 1. Створення для малят ситуації вибору з метою виявлення тих дітей, які оберуть із запропонованих видів діяльності саме мовленнєву.
     Для цього можна організувати ігрову ситуацію “Біржа праці”. Вихователь бере на себе роль роботодавця, а діти обирають професії й “працевлаштовуються” на вакансії лікаря, водія, будівельника, ведучого телепередачі “Вечірня казка” тощо.
      Таким чином можна визначити, хто з вихованців має потребу у вираженні думок (у говорінні), що трактується як мовленнєва потреба, а хто орієнтований на матеріальні предмети, необхідні для певної діяльності (для “будівництва” чи “лікування хворих” тощо).
      Відсутність мовленнєвих потреб у певної кількості дітей засвідчуватиме, що їхні висловлювання часто позбавлені мотивації смислоформування і смислоформулювання, цілеспрямованості, програмованості, що їхнє вербальне самовираження обмежене. Тому задоволення комунікативних потреб у цих дітей відбувається в діалогах, що розгортаються в інших видах діяльності: ігровій, образотворчій тощо.
        КРОК 2. Застосування методу безпосереднього психодіагностування мотивів дітей, які мають виражену мовленнєву потребу.
         Після того як дитина спробувала себе в ролі телеведучого і розповіла друзям вечірню казку, запитайте її, чому вона обрала цю роль, і запропонуйте перелік різних  за значущістю мотивів.
         Орієнтовні мотиви
♦ Хотілося розповісти цікаву казку, яка сподобалася б товаришам.
♦ Подобається розповідати, складати казки, небилиці.
♦ Подобається висловлюватися перед товаришами, бачити, що вони слухають і розуміють.
♦ Щоб навчитися чітко висловлювати свою думку.
         Відповіді дітей покажуть, чи полімотивоване їхнє мовлення, допоможуть   з’ясувати, у кого з вихованців переважають мотиви, пов’язані з можливістю викликати інтерес у слухача, у кого — зі смислоформулюванням, що об’єктивно виникає під час говоріння, у кого — з навчальною діяльністю, а в кого — з бажанням бути в центрі уваги та інші варіанти.
         КРОК 3. Визначення мотивації дітей за допо¬могою проективних методик (конструювання і до¬повнення).
       З цією метою дітям (за їхнім бажанням) можна запропонувати доповнити і закінчити оповідку, розпочату вихователем, або скласти розповідь за серією сюжетних картинок, попередньо ви¬клавши їх у логічній послідовності. Після цього варто поставити вихованцям запитання, спрямо¬вані на виявлення їхньої мотивації.
         Запитання до дітей
♦ Що для тебе краще: розповідати чи робити щось інше?
♦ Чому ти погодився(лася) складати розпо¬відь?
♦ Чи вдалася тобі оповідка так, як ти хотів(ла)?
       Опитування дітей, проведене після прослуховування складених розповідей (як вдалих, так і не дуже), виявить, хто з вихованців, виконуючи це завдання, задовольнив мовленнєві потреби, а хто віддав би перевагу малюванню, перегляду мультфільмів, рухливим іграм тощо.
         Відповідь на друге запитання покаже, чи усвідомлює дошкільник, що спонукає його до мовленнєвих дій.
        Третє запитання, а також те, як дитина вико¬нала завдання, допоможе встановити, наскільки стійкі її мотиви. Дехто з малят здатен доводити мовленнєві завдання до кінця, дотримуючись умов їх виконання, а дехто “перемикається” на інші теми. Будуть і такі, хто взагалі відмовиться висловлюватися.
        Аналіз отриманих результатів дасть змогу ви¬значити стан розвитку мовленнєвої мотивації ді¬тей. Умовно можна виділити такі рівні.
       Орієнтовні рівні розвитку мотивації:
♦ Високий рівень діагностується в дітей, у яких яскраво виражений мотив задоволення кому¬нікативно-мовленнєвих потреб, спостеріга¬ється самостійність та стійкість мовленнєвих мотивів і які прагнуть досягти певного резуль¬тату в своїй мовленнєвій діяльності.
♦ Достатній рівень мають діти, у яких над ко¬мунікативно-мовленнєвими потребами пре¬валюють інші; мовленнєві мотиви нестійкі, несамостійні, зумовлені лише навчальними завданнями. Це рівень становлення мовлен¬нєвого мотиву.
♦ Середній рівень можна діагностувати в дошкільнят, у яких не виявлені мотиви, що спонукають до мовленнєвої діяльності. Їхнє мовлення стимулюється кількома мотивами, зазвичай немовленнєвими, потреби в комунікації не пов’язані з прагненням до мовленнєвого самовираження.
♦ Низький рівень мають малята, комунікативні потреби яких задовольняються за допомогою коротких реплік у немовленнєвих видах діялmності, а також у діалогах і полілогах.
         Запропоновані рівні є орієнтиром. У процесі діагностики мовленнєвої діяльності дітей в тому чи іншому дошкільному закладі може бути виявлена інша кількість рівнів: і менша, і більша.

          ЯК ФОРМУВАТИ МОВЛЕННЄВІ МОТИВИ?
        Мотиви мовлення старших дошкільнят формуються в процесі їх соціалізації та мовленнєвого виховання.
     Насамперед дитина має розуміти значущість власної мовленнєвої діяльності, важливість точного і виразного висловлювання для взаємодії з однолітками та дорослими. Саме тому надзвичайної ваги набувають взаємини між педагогом і вихованцем. Фактично йдеться про своєрідну “терапію відносин”, що базується на взаємоповазі й визнанні. Педагог визнає дитину як повноправного мовленнєвого комуніканта, прагне зрозуміти її висловлювання і почуття, проявляє відкритість у спілкуванні, терпляче переживаючи її непросте мовленнєве становлення. Такі психо- дидактичні відносини нагадують життєвий досвід близьких людей, що виникає як результат відвертого й цілісного спілкування, в якому і бере початок розвиток мовленнєвих мотивів.
         Роботу з дітьми варто починати, враховуючи наявний рівень розвитку, і здійснювати в безпосередньому зв’язку з їхніми мовленнєвими інтересами, почуттями, потребами. Обов’язково слід брати до уваги ступінь розвиненості у дітей мотивів мовлення, психічні бар’єри, психологічні захисні механізми, ціннісні орієнтації, темперамент, темпи емоційно-вольового розвитку; враховувати й такі чинники, як специфіка соціалізації дітей, їхня психологічна готовність до оволодіння мовленнєвою діяльністю, соціальна інгібіція*, що природно виникає в цьому віці, труднощі мовленнєвого спілкування, внутрішні конфлікти та інші особистісні чинники, що супроводжують розвиток монологічних висловлювань старших дошкільнят.
Важливо допомогти дитині “звільнитися” від попереднього негативного мовленнєвого досвіду, пов’язаного з комунікативною невпевненістю, тривожністю, напруженням у ситуаціях публічного мовлення. Для цього потрібно вислухати малюка, аби зрозуміти його негативні емоційні прояви, переконати у природності висловлювання своїх думок, переживань, почуттів, продемонструвати, що завжди можна говорити зрозуміло і точно, тільки слід спочатку поміркувати, про що і як сказати, тобто визначити мету свого висловлювання і досягти її під час говоріння.
Одна з найтиповіших проблем, що гальму¬ють формування мовленнєвих мотивів, а отже, й розвиток мовленнєвої діяльності, — страх перед публічним висловлюванням. Його допомагають долати різні прийоми психотерапевтичного впливу (казкотерапія, ігрова терапія, природотерапія, арт-терапія тощо). У випадках, коли малюк припиняє говорити, злякавшись спря¬мованої на нього уваги, стануть у пригоді прийоми, що відволікають і переорієнтовують увагу. Так, можна запропонувати дитині полічи¬ти іграшки на поличці, скласти кубики в коробку або погортати сторінки в книжці з малюнками. Бажано дати такому маляті можливість деякий час побути на самоті (з помічником вихователя чи іншою добре знайомою людиною).
      Набути впевненості у своїх мовленнєвих можливостях, емоційної стійкості в різних комуніка¬тивних ситуаціях дітям допомагають і прийоми навіювання та самонавіювання (“У мене все вийде!", “Я зможу!”).
        Важливо передбачати різноманітні за змістом ігри та ігрові ситуації, у яких малята змогли б опановувати вміння відчувати спів¬розмовника, його реакцію на сприйняте пові-домлення; орієнтуватися на комуніканта, змінюючи свою мовленнєву поведінку залежно від його емоційного стану; інтонаційно і вербально поділяти його почуття; бути з ним тактовним, толерантним і шанобливим; вчитися позитивно ставитися до самої можливості висловлювати одноліткам та дорослим свої почуття, думки, настрої, цінувати кожну таку можливість, а не нехтувати нею через невпевненість у собі, брати участь у комунікації, говорити перед публікою, бути зрозумілим для інших і потрібним їм.
       Ефективними є також прийоми, які стимулюють розвиток потреби в мовленнєвому самовираженні. Діти за власною ініціативою говорять (і роблять) іншим щось добре, приємне, від чого й самі отримують задоволення. Саме в таких ситу-аціях побажання і творення добра у дітей невимушено народжуються мовленнєві мотиви, а на їхній основі — розгорнуті змістовні висловлювання, позитивне ставлення до творення мовлення, його усвідомлення і пізнання, оскільки кожна ди¬тина намагається відверто розповісти про свої добрі вчинки, сказати теплі слова, висловити щирі побажання.
       У результаті застосування зазначених прийо¬мів формування мотивів мовленнєвої діяльності в єдності з формуванням мовленнєвих операцій та дій мовлення стає для дитини важливою складовою її особистості, засобом спілкування й самовираження, а отже, може відбуватися її успішний мовленнєвий розвиток.

                                                             МОВЛЕННЯ  ДІТЕЙ                                                          ПОРАДИ  ВЧИТЕЛЯ-ЛОГОПЕДА

     Мова—невичерпне джерело розумового розвитку дитини. Без розвиненого мовлення малюк не зможе здобути міцних і ґрунтовних знань з основ наук, не зможе цілісно і гармонійно розвиватися. В Україні поширена струнка система безоплатної логопедичної допомоги дітям дошкільного віку. Зверніться вчасно до логопеда, прислухайтесь до його порад! Не позбавляйте свою дитину можливості вільно розвиватися, вповні відчувати красу життя і радість спілкування. Дайте їй можливість обрати бажану професію і перетворити на дійсність свою мрію. На сучасному етапі збільшилась кількість дітей, які потребують ранньої логопедичної допомоги (з 2—3-х років). Досвід показує, що найбільш доцільно здійснювати логопедичну допомогу у спеціальних групах компенсуючого типу, де можна максимально сконцентрувати зусилля спеціалістів на головній проблемі корекції мовлення. Порушення усного мовлення згодом спричинить багато інших проблем, у тому числі і погану успішність у школі.
    Робота логопедичних груп у дошкільних закладах передбачає вирішення таких завдань:
          •    створення єдиного корекційно-освітнього простору ;
          •    обладнання предметно-ігрового розвивального середовища, яке стимулює мовленнєвий розвиток дитини;
        •   розширення інтегрованих зв'язків, об'єднання зусиль педагогів,медиків, батьків і дітей з метою корекції мовленнєвих порушень.
          Для дітей з мовленнєвою патологією характерні порушення загальної та дрібної моторики пальців рук. Дихання в них часто поверхневе, ключичне. Одні діти гіперактивні, інші пасивні, в'ялі — це обумовлено слабкістю нервової системи, парезом м'язів, що інервують дихання, органи артикуляції, міміку, загальну і дрібну моторику.
          Наше мовлення складається із звуків. Правильно вимовляти звуки рідної мови дитина має навчитися до школи. Важливим завданням мовленнєвого розвитку дітей є виховання звукової культури мовлення. Поняття звукової культури мовлення досить складне і широке, воно містить цілий ряд важливих компонентів: чітку артикуляцію звуків рідної мови, фонетичну і орфоепічну правильність мовлення, правильне мовленнєве дихання, силу голосу, темп і тембр мовлення, інтонаційні засоби виразності (наголос, логічні паузи, ритм), фонематичний слух. У дошкільному віці простежується неправильна вимова дитиною звуків. Це цілком закономірне явище.  Але більшість дітей не може самостійно опанувати правильну звуковимову, отже, потребує допомоги дорослих. Не всі батьки приділяють цьому серйозну увагу. Деякі вважають, що настане час, і дитина сама навчиться говорити. Якщо ж малюк продовжує і за рік-два говорити з помилками, вони дивуються: «Чому ж ти досі не навчився говорити правильно?» Допомогу дітям із серйозними вадами мовлення надають спеціалісти — вчителі-логопеди. Щоб своєчасно виправити звуковимову дітей, батьки мають знати ті вади, які найчастіше зустрічаються у дошкільному віці. Розрізняють такі види неправильної вимови: пропуск звуків, заміна звуків, спотворення звуків.
        Чиста і правильна звуковимова залежить від багатьох чинників. Значну роль відіграють індивідуальні особливості дитини, стан її психічного розвитку. Недоліки вимови звуків можуть бути зумовлені пошкодженням центрального або периферійного відділів мовленнєвого апарату внаслідок інфекційних хвороб або вроджених вад. У таких випадках потрібне втручання ще й спеціалістів-лікарів.  Послідовна і систематична робота з дитиною над формуванням звуковимови сприятиме своєчасному виправленню мовленнєвих вад, досягненню на кінець дошкільного віку чіткої вимови усіх звуків рідної мови.
      Оволодіти граматичною будовою мовлення означає навчитися правильно вживати відмінкові закінчення слів, дієслівні форми та їх видозміни, суфікси, префікси, узгоджувати іменники з іншими частинами мови в роді, числі та відмінку, правильно будувати речення, додержуючи відповідного порядку слів у ньому, вживати прийменники, сполучники, будувати складнопідрядні і складносурядні речення.
         З раннього віку дитина має засвоїти граматичні значення слів рідної мови, без цього вона не може розуміти мовлення. Щоб дитина засвоїла граматично-правильне мовлення—дорослі мають правильно говорити.

Найтиповіші помилки у мовленні дітей такі:

      • граматичні помилки словотворення;
      •  граматичні помилки у словозміні.
 Граматичні помилки у дитячому мовленні — це закономірне явище в процесі засвоєння мови, і причинами їх є вплив неправильного мовлення оточення, педагогічна занедбаність мовлення. Граматичні помилки у мовленні дітей потрібно одразу виправляти.

Поради:

• Якщо мовлення вашої дитини нечітке і незрозуміле для оточення, зверніться до вчителя-логопеда.
•  Розмовляйте з дитиною, правильно вимовляючи слова.
• Своєчасно виправляйте неправильну звуковимову дитини.
• Не повторюйте за дитиною неправильної вимови звуків.
• Вірші, чистомовки, скоромовки стануть надійними помічниками у вихованні правильного і виразного мовлення вашої дитини.
• Постійно стежте за правильністю мовлення дітей.
• Своєчасно виправляйте граматичні помилки.
• Не втручайтесь у дитячі розповіді, спочатку вислухайте дитину, а потім виправляйте помилку.
•  У двомовних сім'ях завжди звертайте увагу на те, якою мовою говорить ваша дитина, виправляйте помилки двомовності.
• Правильне мовлення – запорука успішного навчання в школі.