rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline
rainbowline

Сторінка психолога

Рекомендації для батьків щодо профілактики посттравматичного стресового розладу в дітей !


Дбайте про фізичне здоров’я дитини:

-  намагайтеся не змінювати звичний режим її життєдіяльності, навіть за умови зміни обставин;
- збільшіть кількість часу для відпочинку сну а також контролюйте по­тік та інтенсивність подій, навіть якщо вони викликають у дитини по­зитивні емоції;
- підтримуйте з дитиною тілесний контакт — обіймайте її, тримайте за руку або гладьте по спині, плечах, голові. Незалежно від віку дитини, позитивні тілесні контакти дають їй змогу зняти напруження, відно­вити сили, упевнитися в тому, що вона не одна, поруч є рідні люди, які допоможуть і підтримають.

Ураховуйте особливості реагування дитини на стрес:

- пам’ятайте — рухова активність дає змогу дитині впоратися зі стресом, «виплеснути» його назовні, тому варто заохочувати такі його прояви, і водночас бути поруч, щоб забезпечити їй відчуття фізичної захищеності;
- спробуйте організувати активність дитини — запропонуйте їй рухливу гру за певними правилами або «бій» подушками, повітряними кулька­ми, також можна разом потанцювати, пом'яти і порвати папір тощо;
- не наполягайте на фізичній активності, якщо дитина цього не хоче. За­пропонуйте їй прийняти теплий душ або ванну, що також допомагають зняти напруження.

Дбайте про емоційну стабільність дитини:

→ створіть удома атмосферу безпеки;
→   не дозволяйте дитині дивитися телевізійні новини без дорослих — у будь-якому віці вона потребує пояснення подій та вашого ставлення до них;
→ не водіть дитину в місця масового скупчення людей, оскільки цим ви підвищуєте рівень її тривожності;
→ якщо сім’я вимушена змінити уклад життя, то пояснюйте дитині, для чого це потрібно, куди і навіщо ви йдете, що маєте роботи;
→ дайте дитині зрозуміти, що ви серйозно ставитеся до її переживань.

Допомагайте дитині осмислити події:

→   дитина не вміє мислити критично, вона не може правильно оцінити реальний стан справ. Тому навіть у підлітковому віці все сприймає на свій рахунок і схильна до перебільшень, схильна вважати себе в усьому винною, має потребу розуміти, що відбувається. Для неї важливо, чому батьки тривожаться, зляться, журяться, що діється в родині, у місті. На­магайтеся стисло і спокійно пояснити їй це, щоб у жодному разі не на­лякати;
→  не заперечуйте її права переживати та осмислювати події, що відбули­ся з нею, членами вашої сім’ї — не використовуйте вказівок на кшталт: «Забудь це!», «Не думай про це!»;
→  не відмахуйтеся від запитань дитини висловами на кшталт: «Тобі цього не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити» тощо. Знайдіть слова, які будуть зрозумілими для дитини, не бійтеся показати, що ви теж боїтеся, хвилюєтеся. Вона не стане вас за це менше любити, навпаки — почне поважати іще більше;
→ розмовляйте з дитиною про події, що сталися, стільки, скільки вона цього потребує. У кожній такій розмові акцентуйте увагу дитини на тому, що вона не сама, поруч є турботливі дорослі. Можна також розпо­вісти їй про відповідні служби, зокрема, про центри психологічної до­помоги, і фахівців, які допомагають людям. Якщо дитина висловить бажання, можна разом із нею відвідати такий центр. Часто лише саме розуміння того, що є люди, які допоможуть у скрутній ситуації, знижує рівень тривожності та вселяє впевненість;
→ збагачуйте досвід дитини переживанням стресу опосередковано — чи­тайте їй книжки, розповідайте казки чи історії, у яких ідеться про подо­лання героями страху, певних труднощів. Також варто розказувати ди­тині історії з життя родини, минулих поколінь. У такому разі наводьте приклади з життя тих бабусь чи дідусів, яких дитина любить, які є для неї авторитетом, тобто тих, складні або трагічні події в житті яких не спотворили їхню особистість;
→  зверніть увагу дитини на те, що багато людей відчувають тривожність, страх, гнів, безпорадність, і що це — нормальні людські почуття. Однак не варто «застрягати» в них, слід шукати вихід, звертатися по допомо­гу. Навчіть дитину звертатися по допомогу і приймати її.

Надайте дитині можливість «виплеснути» стрес назовні:

→ підтримуйте ігри, грайтеся разом із дитиною та заохочуйте її до гри. Якщо дитина грається в «майдан», «беркут», «війну», «переїзд», «хован­ки», «терористів», «госпіталь» — це нормально. Такі ігри лякають до­рослих, а для дитини це засіб зниження рівня емоційного напруження. Якщо надати дитині можливість вільно виражати свої переживання (саме це забезпечує гра], вона цілком «безболісно» може розв'язати кризову для неї ситуацію. У такому разі завдання дорослого — створи­ти безпечні умови для гри;
→ заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною, пластиліном — вони дають їй можливість «винести» свої переживання назовні у вигляді об­разів.
Картинки по запросу зошит з ручкою  Чи хороший (а) Ви батько/мати?
1.     Чи відповідаєте ви дитині «Виростеш – зрозумієш»?
Так — 0, інколи — 2, ні — 5.
2.     Чи вважаєте ви, що дитині треба давати на кишенькові витрати відпо­відно до її потреб, а не визначену суму?
Так — 0, інколи — 2, ні — 5.
3.     Чи прагнете ви пояснювати дитині причини своїх заборон?
Так - 4, інколи - 2, ні - 0.
4.      Чи дозволите ви маленькій дитині допомагати по дому, навіть якщо ця допомога нічого не дає?
Так — 4, інколи — З, ні — 0.
5.     Чи вважаєте ви, що невинна брехня дитини припустима?
Так - 0, інколи -2, ні - 4.
6.     Чи використовуєте ви будь-яку можливість, щоб розвивати в дитині спостережливість?
Так — 5, інколи — 1, ні - 0.
7.     Ви глузуєте з дитини?
Так - 0, інколи - 0, ні - 5.
8.     Чи думаєте ви, що фізичне покарання не зашкодить?
Так — 0, інколи — 2, ні - 5.
9.     Ви вважаєте, що рання просвіта дитини про «Доросле життя» шкідли­ва?
Так - 0, інколи - 3, ні - 4.
10. Чи читаєте ви книги про виховання?
Так — 4, інколи - 2, ні - 0.
11. У дітей можуть бути свої таємниці?
Так - 3, інколи - 2, ні - 0.
12. Ви сваритесь, якщо дитина залишає їжу на тарілці?
Так — 0, інколи — 1, ні — 4.
13. Даєте ви дитині можливість розвивати віру у власні сили і самостій­ність?
Так - 5, інколи - 1, ні - 0.
14. Ви радієте успіхам дитини, навіть якщо бачите її недоліки?
Так - 3, інколи — 2, ні — 0.
15. Ви можете залишатися спокійними, якщо ваша дитина сердиться?
Так — 5, інколи — 0, ні - 0.
16. Ви охоче проводите час зі своєю дитиною, це спілкування приносить вам задоволення, а не тільки відчуття виконаного обов’язку?
Так - 5, інколи — 1, ні - 0.
17.  Як ви ставитися до суворості у вихованні, яка призводить до закрито­сті і неприродної поведінки?
Негативно - 5, ніяк - 0, позитивно - 0.
18. Можете ви наказати так, щоб вимога була виконана негайно?
Так - 5, інколи - 0, ні — 0.
19.   Ви легко встановлюєте контакт з друзями вашої дитини?
Так — 4, інколи - 2, ні — 0.
20. Чи вважаєте ви достатньою причиною для критики вашої дитини те, що коли ви були в її віці, то цього не робили?
Так — 0, інколи — 2, ні — 5.
21.  Чи вирішуєте ви за свою дитину, що подорослішала, життєво важли­ві питання, говорячи при цьому “Я краще знаю ”?
Так — 0, інколи — 2, ні — 5.
22. Чи вважаєте ви, що дитина не може мати таємниці від вас і що ви ма­єте право читати її листи?
Так — 0, інколи — 2, ні — 5.
23. Може ваша дитина перемогти вас у суперечці? Буває так, що ви змі­нюєте своє рішення, зрозумівши, що воно занадто суворе чи неправильне?
Так — 5, інколи — 3, ні — 0.
24. Доводиться вам просити вибачення у дитини, якщо ви несправедливо покарали її або у чомусь підозрювали?
Так - 5, інколи — 3, ні - 0.
25.  Забуваєте ви про свої обіцянки, особливо, якщо вони мали на меті за­охочення?
Так - 0, інколи — 2, ні - 5.
26.  Можете ви відірватися від термінової роботи або цікавої книги, якщо ваша дитина просить у вас поради або допомоги?
Так — 5, інколи — 2, ні — 0.
Підрахуйте бали.
Якщо ви набрали:
Менше 30: Ми співчуваємо вашим дітям.
31-59: Ви непослідовні у своїх справах і вчинках, занадто часто робите “інколи” те, що повинні робити завжди, або робите постійно те, чого не пови­нні робити. Ваші діти не знають, коли і в чому на вас розраховувати.
60-79: Ви у багатьох питаннях - хороший батько. Очевидно, ваші діти не почуваються з вами достатньо добре.
80-99: Ви, в цілому, хороший батько, хоча часто допускаєте помилок, по­слаблюючи власний вплив на процес виховання дітей.
100-129:  Ви - дуже хороший батько, усвідомлюєте важливість своїх обов’язків перед сім’єю і дітьми.
Більше 130: Ви - ідеальний батько, хоча у вас виникає сумнів про відве­ртість ваших відповідей.


 

logo

ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ


Проблема адаптації до умов дошкільного навчального закладу виникає в дитини будь-якого віку, коли вона вперше приходить у ясла або дитячий садок. Для такої дитини все незвично: відсутність близьких, незнайомі дорослі, багато дітей, новий розпорядок дня, нове приміщення, незвичні умови. Нове життя потребує від дитини трансформації сформованого раніше стереотипу поведінки. Як відомо, він формується вже з перших днів життя в родині й до 2 – 3 років стає досить стійким. Така різка зміна звичних форм життя викликає насамперед нервово-психічне напруження, не завжди проходить без труднощів, а в деяких дітей супроводжується важкими емоційними переживаннями. У дітей у період адаптації можуть порушуватися сон, апетит, настрій, набуті раніше позитивні звички й навички, іноді підвищується температура тіла, може спостерігатися тимчасова втрата мови.
     Як свідчать педагогічні й медичні дослідження, характер і тривалість адаптаційного періоду залежить від таких факторів, як:
вік дитини (важко адаптуються до нових умов діти у віці 10 – 11 місяців до 2 років;
після 2 років діти значно легше пристосовуються до нових умов життя);
стан здоров’я й рівень розвитку дитини (здорова, добре розвинута дитина значно легше переносить труднощі соціальної адаптації);
індивідуальні особливості дитини (значною мірою поведінка дитини залежить від типу нервової системи);
рівень тренованості адаптаційних механізмів (діти, які до відвідування дитячого садка неодноразово змінювали умови життя, легше звикають до дитячого закладу);
досвід спілкування з дорослими й однолітками (вміння позитивно ставитися до вимог дорослих і адекватно спілкуватися з іншими дітьми).
      У результаті комплексних досліджень було виділено три фази адаптаційного процесу:
1. Гостра фаза супроводжується різноманітними змінами в соматичному стані й психічному статусі, що призводить до зниження ваги, частих респіраторних захворювань, порушень сну, апетиту, регресу в мовному розвитку (фаза триває близько одного місяця).
2. Підгостра фаза характеризується адекватною поведінкою дитини, зменшуються порушення й проявляються тільки за окремими параметрами, на тлі вповільненого темпу розвитку, особливо психічного, порівняно з середніми віковими нормами (фаза триває 3 – 5 місяців).
3. Фаза компенсації характеризується прискоренням темпу розвитку, і діти до кінця навчального року переборюють відзначену вище затримку розвитку.
У свою чергу, гостра фаза має три ступені адаптації: «легку»,
«середню» й «важку».
    При легкій адаптації негативний емоційний стан дитини триває недовго. У перші дні в неї погіршується апетит і сон, вона з небажанням грається з іншими дітьми. Мова загальмовується, але дитина може виконувати вказівки дорослого. Під час подальшого звикання до нових умов усі ці явища зникають протягом першого місяця перебування дитини в дитячому закладі. Захворювання не більше одного, триває не більше 10 днів, без ускладнень. Вага без змін. Ознаки невротичних реакцій і змін у діяльності вегетативної нервової системи відсутні.
     При середній адаптації емоційний стан дитини нормалізується повільніше. Сон і апетит відновлюються лише через 20 – 40 днів. Настрій нестійкий протягом місяця, щодня плаче. Поведінкові реакції відновлюються на 30-й день перебування в ДНЗ. Ставлення до дітей, як правило, байдуже, але може бути й зацікавлене. Мова або не використовується, або мовна активність сповільнюється. Під час гри дитина не використовує набуті навички, ігри ситуативні. Ставлення до дорослого вибіркове. Протягом першого місяця дитина хворіє, як правило, гострими респіраторними інфекціями. Захворювання триває 7 – 10 днів і завершується без ускладнень. Вага не змінюється. З’являються ознаки невротичних реакцій: вибірковість у взаєминах із дорослими й дітьми, спілкування тільки в певних обставинах. Зміни вегетативної нервової системи: блідість, тіні під очима, палаючі щоки, діатез – протягом одного-двох тижнів.
     При важкій адаптації емоційний стан дитини нормалізується досить повільно. Іноді цей процес триває кілька місяців. Дитина погано засинає, сон короткий, плаче уві сні, прокидається із слізьми; значно зменшується апетит, можлива відмова від їжі, невротичне захворювання, функціональні порушення шлунково-кишкового тракту. Не грається з дітьми або проявляє агресію. Відмовляється від участі в грі. Мовою не користується, або спостерігається затримка мовного розвитку. Гра ситуативна, короткочасна. За цей період дитина або хворіє ще раз, нерідко зі значними ускладненнями, або проявляє стійкі порушення поведінки (намагається сховатися, куди-небудь вийти, сидить і кличе маму тощо). У таких дітей бурхлива негативна емоційна реакція й негативне ставлення до дитячого закладу, що спостерігається в перші дні, часто змінюється млявим, байдужим станом.
Похожее изображениеКартинки по запросу щасливі дітиКартинки по запросу щасливі дітиПохожее изображение

Як  запобігти  ускладнень  адаптації  до умов дитячого  садка.

Прийшовши до дошкільного закладу, малюк потрапляє в нові соціальні умови, зустрічається з новим середовищем, змінює звичного розкладу та способу життя. Проблема адаптації до умов дошкільного закладу виникає у дитини будь-якого віку, коли вона вперше приходить до дошкільного садка. Завдання педагогів ДНЗ  та батьків – допомогти дитині пристосуватися до дитячого садка, сприяти подоланню перешкод, які виникають на цьому шляху, визначити найголовніші психолого – педагогічні аспекти адаптації.
    Психологічна адаптація – це процес взаємодії особистості з середовищем, при якому особистість має враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення основних потреб.
  Дошкільні заклади першими відкривають перед дитиною світ соціально суспільного життя. Дитячий садок разом із родиною бере на себе функції виховання та формування особистості, спприяє гармонійному розвитку малюка, для полегшення або нівелювання стресової ситуації процесу адаптації до дошкільного закладу.
   В житті майже кожної дитини наступає такий особливий етап, як входження її в нові умови життя – умови дитячого садка. На ступінь легкості, або, навпаки, важкості пристосування малюка впливають такі фактори: настрою батьків, соціальний досвід дитини, розвиток дій із предметами, рівень оволодіння мовою, рівень самостійності дитини, дотримання режиму дня вдома та дошкільному закладі.
  Щоб зберегти психічне та фізичне здоров’я дитини, формування її первинної життєвої компетентності, - перш за все здійснюється через взаємодію з родинами вихованців. Родини майбутніх вихованців запрошуються на заняття. Казково обладнане приміщення, сучасний дизайн, різноманітне предметно-ігрове середовище, яке включає не тільки сюжетні та розвивальні іграшки, а й звичайні побутові речі: кольорові мочалки, кришечки, прищіпки, застібки, ґудзики, дозволяють малюкам цікаво та корисно проводити час.
   Формування первісних навичок соціалізації в системі всебічного розвитку у грі та різних видах діяльності, а саме: оздоровчої гімнастики, логіки , казкового світу, чарівної фантазії фарб і веселих ноток. Весь час поруч з дитиною знаходиться рідна людина, яка допомагає виконувати завдання, грається , спілкується.
гри з сухим та вологим піском, водою, мильними бульбашками допомагають знімати психічне напруження, а маніпулювання камінчиками, каштанами , крупою розвиває дрібну моторику рук дитини та сприяє розвитку мовлення й мислення. Вирішуючи проблему адаптації, великої уваги надаємо роботі з батьками, бо саме їхнє усвідомлення майбутніх змін, їхня турбота про емоційний стан, який переживатиме донька чи син, залишившись без рідних, визначатимуть особливості входження дитини в нові умови життя.
   Кожна дитина потребує емоційної участі батьків і родини у співпереживанні, у спів участі до своїх проблем і труднощів. Дитина завжди шукає у дорослого підтримки, втіхи, схвалення. Безліч запитань виникає у турботливих батьків: « Чи сподобається моїй крихітці у новому оточенні ? Чи буде їй там зручно і комфортно? Чи знайде дитина собі нових друзів? Чи не буде весь час плакати і кликати маму і тата?».
   Подолання труднощів періоду адаптації дітей до дошкільного закладу сприяють заняття з елементами тренінгу з батьками. Як неможливо навчитися кататися на велосипеді без велосипеда, так і батькам недостатньо тільки послухати чи прочитати про різноманітні ігри та вправи з дітьми. Треба відпрацьовувати ці вміння на заняттях, де робота проводиться в підгрупах. Рольові ігри, мозкові штурми, обговорення ситуацій, виконання домашніх завдань роблять заняття з батьками цікавими і захоплюючими.
  На цих заняттях зростає довіра батьків до працівників дошкільного закладу, здатність розраховувати на їхню підтримку та допомогу. Батьки мають змогу спостерігати роботу фахівців, учитися в них і переносити нові знання у свої сім'ї.

Картинки по запросу діти і школаПохожее изображениеПохожее изображение

Коли дитина готова до школи?

  Під готовністю до шкільного навчання розуміють “сукупність морфофізеологічних та психологічних особливостей дитини дорослого дошкільного віку, забезпечує успішний перехід до систематичному їх організованому навчанню.”
 Вона обумовлена дозріванням організму дитини (зокрема його нервової системи), ступінню сформованості особистості, рівнем розвитку психічних процесів (сприйняття, уваги, уяви, пам'яті, мовлення, мислення), засвоєння основних видів діяльності (побутовий, ігровий, трудовий, продуктивних видів діяльності).
Перетворення в психіці шестирічної дитини призводять до зміни головних протиріч психічного розвитку: специфічні "дошкільні" види діяльності втрачають для нього свою привабливість і усвідомлюються нові можливості. Дитина прагне до більш важливою, значущою з точки зору суспільства, соціально схвалюваної і оцінюваної навчальної діяльності в школі.
ФІЗІОЛОГІЧНА:
рівень дозрівання організму, нервової системи, фізичного та біологічного розвитку, стан здоров'я та аналізаторних систем, розвиток дрібної моторики і основних видів рухів, виконання та дотримання основних гігієнічних норм та ін.
ПСИХОЛОГІЧНА:
  Інтелектуальна: розвиток пізнавальних процесів (мовлення, мислення, уваги, уяви, сприйняття, пам'яті), запас системних знань, орієнтування в середовищі, допитливість. У пізнавальній сфері з'являється знаково-символічна функція свідомості і здатність до заміщення, довільність психічних процесів, диференційоване сприйняття, уміння узагальнювати, аналізувати, порівнювати, пізнавальні інтереси. Інтелектуальна зрілість - це здатність концентрувати увагу, здатність вловити основні зв'язки між явищами (аналітичне мислення); диференційоване сприйняття (наприклад, вміння виділити фігуру з фону), вміння відтворювати зразок, а, також, достатній рівень розвитку зорово-моторної координації та розвитку мовлення дитини. Інтелектуальна зрілість відображає функціональне дозрівання структур головного мозку.
  Особистісна і соціальна: розвиток особистості дошкільника (розвиток самосвідомості, здібностей, адекватна самооцінка і рівень домагань, сформованість основних рис характеру і темпераменту), здатність до навчання, комунікабельність, толерантність, моральний розвиток. В особистісній сфері починається нова внутрішня позиція школяра, що виявляється у прагненні до суспільно значущою і суспільно оцінюваної діяльності; довільність поведінки, супідрядність мотивів і вольові якості. до соціальної зрілості відноситься вміння приймати умовну ситуацію, вчитися у дорослого, регулювати свою діяльність, потреба дитини в спілкуванні з однолітками й уміння спілкуватися, а також здатність виконувати роль учня.
    Емоційно-вольова: супідрядність мотивів, працездатність, самоконтроль, цілепокладання, акуратність, мотивація та ін. Емоційна зрілість - це вміння регулювати свою поведінку, можливість досить тривалий час виконувати не дуже привабливе завдання.
СПЕЦІАЛЬНА:
  Уміння та навички: читати, писати, рахувати, малювати, займатися музикою, танцювати, лицедіяти, складати, конструювати, займатися фізкультурою і спортом та ін.
   Дитина, яка не готова до шкільного навчання, не може зосередитися на уроці, вона часто відволікається, втрачає нитку пояснення, не в змозі включитися в загальний ритм роботи класу, вона не вміє ставити питання, порівнювати предмети, явища, виділяти головне. У дитини, яка погано підготовлена до школи, немає інтересу до пізнання, вона не прагне до творчості, а схильна до шаблонних рішень, вона не проявляє ініціативи. 5-річна дитина не буде готова до жорстких умов нашої загальноосвітньої системи просто в силу явної неготовності мозку п'ятирічної дитини до подібних навантажень. Більше того, навіть не всі 6-літні готові в цьому сенсі до школи, хоча вони можуть вміти читати і рахувати.

БАТЬКІВСЬКІ СТРАХИ ПЕРЕД ШКОЛОЮ

Часто батьки звертаються до психолога з приводу різних страхів, що їх охоплюють перед школою. Адже всі вони щиро хвилюються за подальше життя майбутнього першокласника. Чи готова дитина до школи? Чи потрібно їй уміти читати? Яку школу обрати?
    Спробуймо разом розібратися у цих важливих для кожного з нас питаннях.
    СТРАХ ПЕРШИЙ: ЧИ НЕОБХІДНО ВМІТИ ДИТИНІ ЧИТАТИ?
1. Навчання читання і письма — дуже складний процес, і для того щоб дитина і справді навчилася читати, а не вгадувати літери, потрібно, аби її мозок був зрілим, а механізми зорової диференціації — гарно розвиненими.
2. Не можна порівнювати успіхи дитини з успіхами інших дітей, пам'ятаючи про те, що всі діти — різні.
3. Не можна малюка примушувати читати: у цьому випадку процес навчання перетворюється на дресирування, механічне заучування. Через примушування читати у дитини не формуються відчуття, сприйняття, уява. Потрібно прагнути, щоб малюк сам захотів узяти книжку до рук. Дитині має подобатися розучувати літери і звуки.
4. Перш ніж посадити свого малюка за абетку, добре було б самим засвоїти методику викладання читання, прочитати спеціальну навчально-методичну літературу, порадитися з фахівцями з навчання дітей дошкільного віку, навчитися різноманітних ігрових прийомів. Намагайтеся перетворити домашні заняття на цікаві й пізнавальні для дитини. Лише за цих умов педагогічні зусилля батьків будуть ефективними.
5. Навчання читання і письма має бути одночасним. Коли ж ні, то вчителеві початкових класів, який переучуватиме дитину, доведеться докладати багато зусиль. А переучувати, як відомо, завжди складніше, ніж навчати.
6. Готувати дітей до школи, безумовно, варто. Але готовність до школи це не лише вміння читати і писати. Перш за все йдеться про фізичну, фізіологічну і психологічну готовність розвиток мовлення, моторики, зорового сприйняття дитини, формування механізмів організації діяльності, тобто готовність навчатися і здатність витримувати навчальне навантаження.
СТРАХ ДРУГИЙ: ЧИ НЕ СПІЗНИМОСЬ МИ ДО ПЕРШОГО КЛАСУ?
   Щоб не виникало сумнівів стосовно того, чи не зарано (не запізно) дитині до школи, слід передусім оцінити готовність малюка до навчання (можна звернутися до психолога). Комусь можна починати вчитися вже в 6 років, а комусь краще почекати до 7.
  Потрібно, щоб школа вабила малюка своєю головною діяльністю — навчанням, щоб його цікавила не зовнішня атрибутика шкільного життя і не перспектива змінити обстановку, а насамперед можливість чогось навчитися.
СТРАХ ТРЕТІЙ: ВИБІР ШКОЛИ І ПРОГРАМИ НАВЧАННЯ
«Усе краще — дітям!» — це девіз більшості батьків. Кращою має бути і школа, і навчальна програма. Зважаючи на досвід багатьох батьків, можна стверджувати таке:
• краща школа — це та школа, де дітей не ділять на «сильних» і «слабких», де вчать думати;
• краща програма — та, що не позбавить дитину бажання вчитися і не шкодить її здоров'ю;
• якщо школа висуває такі вимоги, з якими, на думку батьків, дитина не впорається, не варто йти до цієї школи.
Щоб не помилитися у виборі школи, батькам необхідно:
1. Дізнатися якомога більше про:
•  педагогічний колектив;
• типи і види реалізованих навчальних програм;
• особливості шкільного життя, режим занять, тижневе навантаження учнів;
• особливості медичного обслуговування, харчування, відповідність школи до вимог техніки безпеки і санітарних норм;
• технічне та методичне оснащення навчальних класів;
• традиції школи, її випускників;
• додаткові навчальні послуги;
• ставлення до дітей;
• стягнення з батьків оплати;
• медичні протипоказання до занять інтенсивною інтелектуальною працею за програмовим матеріалом підвищеного рівня складності тощо.
2. Пройтися коридорами і послухати, як спілкуються вчителі з дітьми. Не шкодуйте на це часу, краще зсередини вивчати життя навчального закладу.
СТРАХ ЧЕТВЕРТИЙ: ВИБІР УЧИТЕЛЯ.
    Недарма кажуть: «Обираючи дитині першого вчителя, ти начебто обираєш їй долю». Це вислів правильний хоча б тому, що в цьому віці вчитель для дитини часто перебуває на першому місці, тож для неї дуже важливі його турбота й увага.
    Першокласник має довіряти своєму вчителеві. Лише в цьому випадку він почувається у безпеці й упевнений у своїх силах, охоче спілкується з однолітками і дорослими, навчається з інтересом.
     Рецепт проти цього страху існує лише один: обираємо дитині не школу, а вчителя.
СТРАХ П`ЯТИЙ: АДАПТАЦІЯ ДО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ.
     Щоб адаптація до навчання у школі минула успішно, слід пам'ятати про таке:
1. Не можна налаштовуватися на те, що попереду — лише проблеми, передаючи в такий спосіб свої страхи перед школою дитині. Але водночас не можна недооцінювати складність періоду адаптації до нових умов. Процес звикання до школи може тривати багато часу, аж до півроку, залежно від особливостей школяра, тому щоб він був успішним, потрібно дотримуватися трьох вимог: жорсткий режим дня, достатня рухова активність і спокійна доброзичлива обстановка в сім'ї.
2. Не можна обмежувати дитину своєю увагою. За найменшої можливості більше часу проводьте разом: гуляйте, готуйте вечерю, обговорюйте події дня, виконуйте складні завдання тощо. Яка б ситуація не виникла в школі, дитина має бути впевнена, що батьки — її союзники, прихильники, захисники і помічники, у будь-якому разі готові зрозуміти, підтримати, допомогти.
СТРАХ ШОСТИЙ: ХТО ПІКЛУВАТИМЕТЬСЯ?

    Він ще такий маленький, наш першокласник. Хто відведе його вранці за руку на заняття, допоможе переодягнутися, підбадьорить добрим словом? Хто зустріне після уроків, приведе додому, нагодує обідом?
    Якщо у вас є родичі й близькі, готові взяти на себе турботи про маленького школяра — ці страхи не для вас. Але як бути тим, хто сподівається лише на свої сили?
1. Перенесіть відпустку на вересень, щоб у найскладніший період адаптації до школи бути поруч із дитиною. За цей час малюк опанує найзручніший і безпечніший маршрут від домівки до школи, навчиться відчиняти вхідні двері, розігрівати собі обід, звикне до нового режиму дня. Якщо дитина все це робитиме самостійно під контролем дорослих, незабаром вона почуватиметься цілком самостійною.
2. Крім того, першокласник має знати, правила безпеки: до кого він може звернутися чи зателефонувати, якщо виникла екстрена ситуація; не заходити в ліфт, не відчиняти дверей незнайомцям, користуватися побутовим приладдям тощо.
СТРАХ СЬОМИЙ:ЩО БУДЕ ЗІ ЗДОРОВ`ЯМ?
    За ствердженнями медиків, унаслідок труднощів у період звикання, перенапруження організму до кінця першої чверті багато першокласників скаржаться на втому, нездужання, головні болі, нервове напруження, порушення сну.       Деякі стають плаксивими, примхливими, агресивними. Якщо до того ж у дитини в дошкільний період були виявлені хронічні захворювання, усе це може призвести до втрати працездатності, швидкої втомлюваності й відставання у навчанні.
Про що слід пам'ятати?
1. У період адаптації слід бути особливо дбайливими й спробувати них слів, докорів, невдоволення результатами! Ласкаве слово, похвала, чуйність, увага — краща підтримка для маленького учня, що надасть змогу зберегти його здоров'я.
2. Необхідно упорядкувати режим дня. Нічний сон має бути тривалим — не менше Між 10 годин, денний сон також обов'язковий —1,5 години.
3. Домашні заняття не мають тривати годинами, а тим більше їх не варто виконувати «за один присід». Бажано робити 10-15-хвилинні перерви для відпочинку після виконання кожного завдання з певного предмета. Якщо ви вирішили контролювати виконання завдання, після свого повернення з роботи, то потрібно бути готовим, що гарних результатів це не матиме. Як правило, після 19-ї години працездатність дитини знижується, вона стає неуважною і розсіяною. (доречи,письмові домашні завдання у1-му класі не задають,і батьки мають знати про це.)
4. Якщо дитина фізично ослаблена і має проблеми зі здоров'ям, імовірно, з додатковим навчанням у музичній і художній школі не варто квапитися. З іншого боку, помірні заняття плаванням, гімнастикою, бігом, зимовими видами спорту під час першого року навчання допоможуть зміцнити здоров'я.
5. Не можна забувати про повноцінне збалансоване харчування. Тож. не забувайте пропонувати школяреві сніданок, навіть, якщо він категорично відмовляється від їжі вранці. Умовте дитину, щоб вона хоча б випила склянку соку чи з'їла яблуко.
6. Прогулянки, фізичні вправи, ігри на свіжому повітрі мають бути обов'язковими. Такий активний відпочинок буде значно кориснішим, ніж лежання перед телевізором.
7. Варто уважно ставитися до скарг дитини на нездужання, втому, головний біль, безсоння тощо. Як правило, це об'єктивні показники того, що дитина зазнає труднощів у навчанні.
СТРАХ ВОСЬМИЙ:ЧИ ЗАЛИШИТЬСЯ ШАНС НА ДИТИНСТВО?

   Хоча ми й говоримо нашим першокласникам ти вже дорослий, неможна забувати про те, що насправді вони є і довго ще будуть дітьми, які живуть у світі ігор і дитячих фантазій. Якщо відібрати у маленьких учнів час на гру для додаткових занять (щоб краще вчилися), не дозволяти бавитися улюб­леними іграшками, спілкуватися з друзями, то незабаром ви помітите, що результати погіршилися. Дитина має гратися, у неї має бути вільний час на спілкування з друзями і з іграшками. У цьому і полягає збереження дитинства: чим більше діти граються, тим успішніше вчаться в школі.
   Чи залишиться у першокласника час на дитячі ігри, відвідування цікавого гуртка чи спортивної секції, поїздки в гості, залежить лише від того, чи правильно організовано його день, наскільки уважно ставляться батьки до його теперішніх інтересів.
    Переступаючи поріг, за яким чекає новий шкільний світ, малюк має бути впевненим, що він не залишиться з ним сам на сам. Він має відчувати: його люблять, йому готові допомогти, його готові підтримати в будь-якій ситуації.
Картинки по запросу МАЛЮНКИ ДІТЕЙКартинки по запросу МАЛЮНКИ ДІТЕЙКартинки по запросу МАЛЮНКИ ДІТЕЙКартинки по запросу МАЛЮНКИ ДІТЕЙ

ПРО ЩО РОЗПОВІДАЄ ДИТЯЧИЙ МАЛЮНОК?

Чому більшість дівчаток малюють принцес? Тому, що вони або почуваються такими принцесами, або ж хочуть бути ними – тобто найгарнішими, найчарівнішими, завжди в центрі уваги. Психологи твердять, що малюнок дитини – один з найточніших джерел інформації про неї. Адже малюнок для дитини є її мовою, якою вона може виразити найпотаємніше - те, що не може (або не хоче!) висловити словами.
      Слід мати на увазі, що малюнки дитини починають ”розповідати” про неї з 4, а ще краще з 5 років.
    Отже, попросіть дитину 5-10 років намалювати свою сім’ю. Тільки не кажіть кого саме – дитина має це вирішити сама. Нехай малює кольоровими ОЛІВЦЯМИ, а не фломастерами. Якщо у вас вийде непомітно підглянути, в якій послідовності дитина малюватиме персонажів, - розкриєте важливий дитячий секрет. Але пильнуйте, щоб малі хитруни не зауважили вашої цікавості! Бо тоді матимете спотворену інформацію.
     Отже, на що слід звернути увагу, аналізуючи дитячий малюнок?
1) персонажі і деталі
    Першим і найбільшим малюють зображення найголовнішого в розумінні дитини члена родини (це може бути і вона сама!). Черговість малювання зображень показує пріоритетність членів сім’ї в уяві дитини.
     Зазвичай лише після людей діти малюють інші деталі – хмарки, квіти, метелики тощо. Якщо ж дитина вимальовує „пейзаж”, а вже потім людей – це тривожний сигнал. Слід замислитися, чому дитина така байдужа до своїх близьких.
    Зазвичай лише після людей діти малюють інші деталі – хмарки, квіти, метелики тощо. Якщо ж дитина вимальовує „пейзаж”, а вже потім людей – це тривожний сигнал. Слід замислитися, чому дитина така байдужа до своїх близьких.
    Численні прикраси (ґудзики, бантики, намисто тощо) діти промальовують на фігурах тих, кого найбільше люблять. На деяких малюнках мами вбрані, наче королеви. Якщо ж такі прикраси є на „автопортреті” – це свідчить про бажання вирізнитися, привернути увагу, потяг до зовнішніх ефектів.
   Зброя, загрозлива поза, чітко промальовані зуби і нігті свідчать або про агресивність, або про захисну форму поведінки. Батькам слід з’ясувати, від кого дитина хоче захиститись.
   Зображення статевих органів на малюнках старших дошкільників також свідчить про демонстративне бажання привернути увагу, навіть ціною провокування агресії (на малюнках дітей до 4 років – це просто зображення природного життя).
    Відсутність якогось члена сім’ї для малюнку – ознака психологічного дискомфорту чи конфлікту. Наприклад, на малюнку нема батька, який приділяє дитині мало уваги чи буває надто суворий. На запитання „Де ж тато?” дитина відповідає: „На роботі”. Або на малюнку нема молодшого братика чи сестрички. Це означає, що дитина не може змиритися з тим, що їй стали приділяти менше уваги.
     УВАГА! Не треба абсолютизувати відсутність когось із родини. Діти живуть сьогоднішнім днем, тож після сварки чи образи можуть „пропустити” кривдника. Якщо ж дитина „забула” намалювати себе – це серйозна проблема. І якщо навіть після нагадування „Ти забув намалювати себе” дитина каже „Потім намалюю” чи „Я вже не поміщаюсь”, значить, він почувається самотнім, зайвим.
  Буває, що дитина зображує неіснуючого члена родини (наприклад, братика чи сестричку). Отже, такі діти недоотримують уваги, вони потребують спілкування і ігор з батьками, а ще краще – з ровесниками.
2) розмір фігур на малюнку, товщина ліній, натиск олівця
   Невпевнені, непристосовані до життя у колективі, нервові діти малюють маленькі фігури, що займають невелику частину аркуша, лінії тонкі, натиск слабкий. Можливо, хтось із батьків надто суворий з дитиною або постійно нездоволений нею, і тому дитина почувається незахищеною у великому ворожому світі.. Самотні діти малюють і себе малесенькими.
    Батьки мають знати, що невпевнені діти можуть шукати „компенсацію” зовні – у солодощах, загалом переїданні, володінні предметами (їм постійно потрібні нові й нові іграшки, якими вони майже не бавляться) і навіть у крадіжках.
Упевнені комунікабельні діти малюють з розмахом – великі фігури, добре натискаючи на олівець. Якщо дитина вважає себе „пупом землі” – то їй навіть може не вистачити аркуша для зображення себе, найкращого в світі. Діти з адекватною самооцінкою малюють себе однакового чи трохи нижчого зросту батьків. Розмір зображень також говорить про місце, яке посідає ця людина у житті сім’ї. Якщо молодшого брата чи сестру дитина малює більшим за себе, це означає, що молодший забирає всю увагу батьків.
     На малюнках дітей, у яких швидко і безпричинно міняється настрій, так само міняється натиск олівця – то слабкий, то сильний.
   Ознакою підвищеної тривожності малюка є часті виправлення, особливо такі, що лише погіршують якість зображення.
3) відстань між фігурами
     Діти зазвичай малюють себе поряд з тим, кого найбільше люблять. (От вам і правдива відповідь на дурне доросле запитання „Кого ти найбільше любиш – маму чи тата?”). Якщо діти малюють себе в центрі між татом і мамою – значить, вони почуваються важливими для них і любимими.
    Найдалі від усіх і від себе діти розміщують „нелюбимого” родича. Зображення когось у профіль чи спиною свідчить про напружені стосунки з цим родичем.Якщо дитина намалювала себе окремо від інших, на певній відстані, це свідчить про відчуття ізольованості, самотності, непотрібності.
   Якщо фігури родичів розміщені далеко один від одного, відділені один від одного іншими предметами (квітами, тваринами тощо), це означає їх емоційну роз'єднаність, конфліктність у сім’ї, яку глибоко переживає дитина.
      Надто щільне зображення фігур свідчить або про гарні тісні стосунки у сім’ї або про мрії дитини про такі стосунки.
4) зображення рук і ніг
    Відсутність рук на „автопортреті” дітей після 6 років може свідчити про їх слабкість, пасивність, а у дітей після 10 років – про затримку інтелектуального розвитку. Такі діти можуть бути надто поступливими, не давати здачі, коли їх ображають інші діти, або почуватися безправними у своїй родині.
   Підняті догори або великі довгі руки з великими пальцями на „автопортреті” можуть свідчити про агресивність дитини, а на зображенні батьків – про очікувану від них агресію – тобто образи, грубість.
     Невпевнені діти часто малюють нестійкі фігури, з маленькими тоненькими ніжками. Так підсвідомо вони виражають відсутність підтримки, захищеності, міцного стержня в собі. Брак відчуття захищеності, тривожність може затримати розвиток емоційної зрілості, перешкоджати досягненню психічного здоров’я.
5) голова, рот, вуха, очі
    Якщо обличчя промальоване ретельніше від інших частин тіла, то цей персонаж є значимим у житті дитини. Якщо дитина „пропускає” частини обличчя або ж малює лише овал – цей родич є джерелом негативних емоцій. Якщо таким чином зображене власне обличчя – дитина почувається самотньою в сім’ї.
     Завеликий рот свідчить про грубість, образи, яких дитина зазнає від члена родини. Замалий – про те, що з нею мало спілкуються. Якщо на обличчі лише рот – дитина потерпає від постійних нотацій і зауважень цього родича.
     Промальовування вух свідчить про те, що дитину слухають і чують (вуха на „автопортреті” - дитина слухає вас і чує).       Відсутність вух – „не слухаю”, „не чую”. Те саме можна сказати і про очі. Але якщо намальовані лише очі (і/або вуха), ще й великі, із замальованими зіницями, - дитина повідомляє вам, що цей родич здійснює над нею постійний нав’язливий контроль, вона його боїться.
6) кольори
    Діти відчувають колір і підбирають його до свого настрою. Психолог Макс Люшер твердить, що вибір кольору відбиває психологічні якості і стан здоров’я. Зазвичай діти середнього рівня емоційного розвитку використовують 5-6 кольорів. Ширша гама свідчить про натуру чутливу, емоційну. Якщо дитина старша 4 років малює 1-2 олівцями, це радше свідчить про її негативний стан у даний момент (синій – тривога, червоний – агресія, чорний – депресія).
          Використання лише простого олівця за наявності кольорових може свідчити про відсутність „чуття кольору” або про те, що в житті дитини бракує яскравих позитивних емоційю Найважливіші для дитини персонажі вирізняються найбільшою кількістю барв. „Нелюбимих”, ворожих персонажів діти малюють чорним або темно-коричневим кольором.         Якщо дитині затишно у родині, вона „одягає” себе у яскраві теплі кольори.

ВИСНОВКИ

  Все вищевикладене не є абсолютним законом. Не робіть поспішних висновків, якщо вам видасться щось не гаразд, не лякайтесь, поспостерігайте за дитиною якийсь час, адже малюнки – це дуже індивідуальна річ.
      Звісно, благополучних малюнків значно більше від тих, які волають про допомогу. Але не завадить перевірити, чи не має ваша дитина таємного страждання, якого ви не побачили.
Картинки по запросу МАЛЮНКИ ДІТЕЙКартинки по запросу МАЛЮНКИ ДІТЕЙКартинки по запросу ЩАСЛИВІ ДІТИ

ШАНОВНІ БАТЬКИ!

Любіть своїх дітей, будьте уважні до них, малюйте з ними, бавтеся, розмовляйте! Ви ж хочете виростити щасливих людей, поряд з якими будуть щасливі всі?
     Варто щодня виконувати спеціальну вправу, яку психологи називають „безумовна увага”. Щодня приділяйте дитині щонайменше 10 хвилин „безумовної уваги”: телефон і телевізор вимикаються, миття посуду відкладається, обід не вариться, двері зачиняються. Ці 10 хвилин ви розмовляєте з дитиною про що завгодно. Почати можете ви: розпитайте дитину, як минув день, з ким вона бавилась, що робила тощо. Повірте, контакт з дитиною - це надзвичайно важливо зараз, а для ваших майбутніх стосунків – просто безцінно.
Картинки по запросу ЩАСЛИВІ ДІТИ
Картинки по запросу ЩАСЛИВІ ДІТИКартинки по запросу ЩАСЛИВІ ДІТИ


СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ С ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Життя людини від самого початку і до кінця є адаптацією до середовища. 
    Соціальна адаптація – це інтерпретація людини в суспільство, у процесі якої відбувається формування самосвідомості та рольової поведінки, здатності до самоконтролю й адекватних зв’язків і стосунків.
Психологічна адаптація здійснюється шляхом пристосування людини до наявних у суспільстві узгодження індивідуальних цінностей і переконань та суспільних норм. 
   Соціальна адаптація – активний процес пристосування до соціального середовища, спрямований на збереження та формування оптимального балансу між людиною, її внутрішнім станом і навколишнім середовищем тут і тепер та з перспективою на майбутнє. Успішність адаптації не так від особливостей та об’єктивних властивостей ситуації, як від особливостей і наявності індивідуальних ресурсів, адекватності й ефективності стратегій їхнього застосування. Важливу роль у процесі адаптації відіграють особистісні якості педагога, його чутливість до іншої людини, гуманність у помислах і діях.
     Вихователь- головна фігура педагогічного процесу. Його особистий приклад – могутній фактор виховного впливу. Завдяки спілкуванню з дітьми педагог виховує їх не тільки словами, але й своєю особистістю. Не менш важливими є вимоги вихователя у процесі взаємодії з дитиною з особливими потребами. Вони передбачають глибокі знання індивідуально-психологічних особливостей дітей з особливими освітніми проблемами. Емоційна рівновага цієї категорії вихованців перш за все досягається за умов, коли під час розмови вихователь сідає на одному рівні з дитиною, щоб вона могла дивитися йому у вічі, і розмова була довірчою, та відбулося зняття нервово-психічного напруження завдяки дотикам (вихователь повільно та ніжно бере руки вихованця у свої руки і при потребі їх гладить). Під час бесіди педагог не повинен говорити голосно, адже дитина здебільшого прихильно реагує на нормальний, а не на гучний тон. Приємний голос справляє заспокійливий, пом’якшуючий ефект на вразливу психіку дошкільника, особливо в період соціальної адаптації.
       Діти з особливими освітніми потребами дуже чутливі, емоційні і тонко відчувають, коли педагог ставиться прихильно до їхніх почуттів, думок, ідей. Тому вихованців заспокоюють підбадьорливі коментарі вихователя, наприклад: « Мені подобається, як ти використав жовтий колір у своєму малюнку», « Ой, я бачу, що в тебе багато ідей», «Молодець, добре міркує!» тощо. Водночас необхідно уникати запитань, на які дитина могла б відповісти одним словом «так» або «ні».
      Одним із методів досягнення емоційної рівноваги дитини є подолання її невпевненості та відчуття страху перед навколишнім середовищем. Вихователь може допомогти малечі у процесі малювання фарбами , олівцями, фломастерами, крейдою звільнятися від страху, напруження, негативних переживань. Задля цього можна запропонувати різні теми малюнків: «Коли я вдома один», «Я засмучений», «Що мені снилося?», «Ми радіємо», «Мій страх» тощо. Головне, щоб дитина усвідомила свої переживання і спробувала передати їх на папері.
   Розвиток емоційної сфери дошкільників з особливими освітніми потребами відбувається завдяки розширенню уявлень малюків про світ людських почуттів: радості, інтересу, подиву, горя, презирство, страху, провини, сорому, заздрості, жадібності, прикрості, гніву. Старших дошкільників важко навчати розпізнавати почуття, передавати їх мімікою, жестами, пов’язувати з певними життєвими подіями, відтворювати у грі або в малюнках. Важливим аспектом співіснування в колективі ровесників є вміння дітей емоційно адекватно реагувати на подію, вчинок, результат діяльності. Закономірно, що педагог має вправляти дітей дошкільного віку в умінні правильно переживати як перемогу, так і програш, формувати помірковане ставлення до труднощів, оптимістичне ставлення до необхідності їх долати. Зміст педагогічної роботи, спрямованої на забезпечення емоційної рівноваги вихованців з особливими освітніми потребами, включає виховання сили волі дошкільників, корекцію їхніх проявів довільної поведінки.      
   Педагог має відмовитися від практики звичного оцінювання кінцевих результатів праці, акцентуючи увагу дітей на процесі подолання труднощів. 
   Важливим моментом у створенні комфортних умов перебування дітей з особливими потребами в дошкільному закладі є надання їм можливості періодично розвантажуватися, розслаблятися. Для цього можна використати ігри у «клякси» або ігри з папером, які сприяють релаксації. Для зняття агресії, звільнення від негативних емоцій слід боксувати гумову грушу. Ще можна запропонувати дитині виконати певні фізичні вправи, танцювальні рухи.
    Отже, головним чинником соціальної адаптації дітей з особливими потребами в дошкільному закладі є забезпечення їх емоційної рівноваги. Пріоритетна роль у цьому питанні належить вихователю, адже саме він несе відповідальність за ефективність педагогічної взаємодії.
    Психологи і педагоги стверджують, що соціалізація дошкільника з обмеженими можливостями слід формувати шляхом зближення дошкільних форм організації та методів навчання з можливостями вихованця. 
        Педагогічний вплив на дітей з особливими потребами.
      Методика педагогічного впливу є системою засобів організації різнопланової діяльності дітей, що забезпечує її різнобічний розвиток. Розрізняють такі види засобів: гра, слово, музика. 
    Провідною діяльністю дітей дошкільного і молодшого шкільного віку є гра. Наукові дослідження свідчать, що існують відмінності в кількості та якості та якості ігрових умінь у дітей із вадами та їхніх здорових товаришів. У малюків з особливими потребами гірше розвивається символічне мислення. Наприклад, вони можуть вимагати для гри іграшковий телефон, тоді як їхні однолітки без вад уже використовують еквіваленти – слова, дії, що зображають розмову по телефону, або символічні об’єкти, наприклад , дерев’яний кубик.
       У дітей із вадами спостерігається затримка розвитку соціальних умінь, необхідних для гри. Вони можуть брати іграшки в рот чи намагатися замінити рольову гру фізичною, їхні розваги можуть бути хаотичними або нецікавими. Деяким малятам із вадами властиво повторювати ті самі дії, наприклад, гойдати, крутити предмети чи тримати їх перед своїм обличчям. Усі ці види поведінки можуть перешкоджати дітям брати участь у змістовній грі з новими об’єктами, а також заважати соціальній взаємодії малят з однолітками. Набуття необхідних ігрових навичок дітьми з вадами слід розглядати як першорядне завдання. Під час оцінювання дитини цьому питанню потрібно приділяти велику увагу і розробляти такі завдання та види діяльності, які допомагали б дітям природним шляхом оволодіти вміннями. 
   Поєднання слова, музики та руху (різноманітні ігри і фізкультхвилинки) дають нам новий напрям колекційної роботи – логоритміку. Включення логоритмічних складників у будь-яку форму роботи вихователя, логопеда сприятиме корекції дитини з різноманітними відхиленнями розвитку, порушеннями мовлення.

Картинки по запросу ЩАСЛИВІ ДІТИ